Більшівці — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташовані між. річками Нараївкою і Гнилою Липою — лівою притокою Дністра, за1 3 км на схід від автотраси Івано-Франківськ—Львів та за 7 км на північ від Галича. Населення — 2334 чоловіка. Селищній Раді підпорядковане село Слобідка-Більшівцівська.

Крем'яні знаряддя праці, виявлені на території Більшівців, свідчать, що вже 6 тис. років тому тут жили люди. 

Перша письмова згадка про село датується XV ст. У XV і XVI ст. ст. Більшівці стають предметом постійного торгу між польськими феодалами. Перепродуючи село один одному, вони намагалися якомога більше пограбувати селян, що призвело їх до крайнього зубожіння. Другим експлуататором трудящих була католицька церква. В 20-х роках XVII ст. у Більшівцях засновано монастир кармелітів (католицького ордену ченців), який став опорою католицьких місіонерів. 

Та трудящі села не мирилися з класовим і національно-релігійним гнобленням. В роки визвольної війни українського народу жителі Більшівців допомагали повстанському війську, очолюваному Б. Хмельницьким. Восени 1655 року, коли українські і російські війська, переслідуючи польську армію, з'явилися в районі Галича, населення Більшівців разом з ними громило шляхту. Жителі села брали участь в діях повстанського загону під керівництвом Семена Височана. 

З придушенням селянських повстань на Прикарпатті католики будують у Більшівцях на початку XVIII ст. ще один костьол. Духовенство прибрало до своїх рук землі багатьох феодально-залежних селян-кріпаків. На той час більша частина земель (1500 моргів) і більшість жителів належала польським магнатам — князям Яблоновським, решта — католицькому монастирю й місцевому греко-католицькому пароху. На всю селянську громаду припадало всього 1194 морги. 

Після першого поділу Польщі Більшівці загарбала Австрія. Становище трудящих лишалося тяжким. Посилився соціальний гніт, зросли податки. Всіляко підтримуючи феодалів і церковників проти трудящих, австрійський окупаційний уряд видав у 1785 році універсал, яким загрожував карою всім, хто буде допомагати «волоцюгам», хто «без служби й засобу до життя». 

Трудящі ледь животіли. Панщина, яку вони відробляли в панському маєтку і в монастирі, становила 4—6 днів на тиждень. Своєї землі більшість селян не мала. Кращі ділянки захопили поміщики, католицький монастир і греко-католицький парох. Згідно з описом земельної власності і соціального стану населення, наприкінці XVIII ст. в Більшівцях проживало 367 селянських і 175 міщанських сімей. Останні — землеробством не займалися. Серед закріпачених селянських сімей 176, т. зв. півгрунтові, мали 1194 морги, в середньому по 3 морги на сім'ю; 177 — були безземельними, халупниками. Вони жили в чужих людей та при млині. А тим часом феодали Яблоновські володіли 558 моргами кращих земель і сінокосів та 294 моргами під ставками; греко-католицький парох — 95 моргами, монахи-кармеліти мали 64 морги. 

Селяни-кріпаки щорічно відробляли у фільварку поміщика 6813 днів панщини на рік, у т. ч. парокінні — 5309 днів і піші — 1504 дні. Крім того, сплачували щорічно натуральний податок у розмірі 72 корці вівса, 86 штук птиці, 582 яєць та 96 мітків прядива. Особливо важкою була панщина. Жінки більшу частину року були зайняті на виробництві пряжі й полотна, а літом — на просапці і жнивах. Чоловіки виконували різні роботи на сівбі, косовиці, молотьбі, рубці і вивезенні лісу, копанні каналів для осушення заболочених пасовиськ і сіножатей. 

Примусова праця на панщині була малопродуктивною, тому на початку XIX ст. поміщик запровадив порядок, за яким кількість днів панщини визначалася обсягом виконаної роботи. Якщо косар не викошував за день одного моргу або жінка не вижинала 0,5 морга, то вони зобов'язані були закінчити роботу другого дня. Так було регламентовано денні норми панщини для всіх польових, городніх, будівельних та інших робіт. 

Поміщик примушував працювати і слободян, які селилися на неосвоених землях (сучасної Слобідки-Більшівцівської). Для них пан теж визначав відповідну кількість днів панщини. Не звільнялися від неї і безземельні селяни. їх поміщик зобов'язував «щоденно допомагати в роботі» і виходити на закоски, обкоски, зажинки, обжинки. 

Панський гніт доповнювався ще й поборами греко-католицької церкви. У кінці XVIII — першій половині XIX ст. жителі Більшівців сплачували на утримання церкви щороку податок «на віно», від землевласників по 3 крейцери, від безземельних, загородників — по 1,5 крейцера. Крім того, на утримання церковної прислуги стягувалося щорічно по 15 крейцерів від власників землі, по 10 крейцерів з панських орендарів і по 6 крейцерів із загородників. 

На постійно зростаючий гніт поміщика і греко-католицької церкви селяни відповідали протестом, який виражався у масовій втечі селян від пана. Тікали не тільки халупники, але й землевласники-півгрунтові. Якщо їх у Більшівцях 1787 року було 176 сімей, то на час аграрної реформи 1848 року залишилось 77 сімей. Пояснювалося це тим, що для півгрунтових пан збільшував панщину і довів її до 81 дня лише тяглової парокінної норми і 3/4 корця вівса натурального оброку. Всього ж до 1848 року Більшівці покинуло 99 півгрунтових сімей, 160 — халупників і 79 міщанських. Тому на середину XIX ст. населення Більшівців зменшилось майже на 2/3 і становило лише 197 сімей, у т. ч. 17 сімей халупників і 7 — чиншовиків. Оскільки обсяг робіт на панському фільварку не зменшився, а, навпаки, збільшився, то й норми панщини для тих селян, що залишилися, зросли. Аграрна реформа 40-х років звільнила селян не тільки від кріпаччини, але й від землі. Селянське землеволодіння різко скоротилося. Поміщик Кшешинович привласнив багато селянських наділів, пасовиськ, лук і городів. За переписом 1857 року, його володіння становили: орної землі — 759 моргів, лук і городів — 560 моргів, пасовиськ — 35 моргів, лісів — ЗО моргів, а всього — 1384 морги земельних угідь. Водночас на всю селянську громаду Більшівців припадало: 942 морги орної землі, 260 моргів лук і городів, 72 морги пасовиськ і жодного морга лісу, тобто на 110 моргів земельних угідь менше, ніж у поміщика. До того ж, їх наділи були на солончакуватих землях, або на мочарах. Більшість же селян взагалі не мали землі. 

Малоземельність більшівцівських селян змушені були визнати навіть австрійські власті. У доповідній записці до цісарсько-королівської комісії від 23 березня 1852 року поміщицький управитель писав, що в Більшівцях селяни мають або дуже мало землі, або зовсім позбулися її. Кращі грунти, ліси, пасовиська і луки належали поміщику. Користуючись підтримкою і заступництвом уряду, Кшешиновичі і в другій половині XIX ст. поступово прибирали до своїх рук кращі земельні угіддя, ліси, луки і пасовиська. 

Боротьба селян з Кшешиновичами за землі точилася понад 50 років, з 1858 до 1910 року. Першу скаргу на свавілля пана подано у вересні 1859 року. В ній селяни заявляли, що поміщик самовільно захопив пасовисько, яке раніше належало їм. Заяву підписали три чоловіка, що були грамотними, а 100 неписьменних поставили хрестики. Цілих 8 років скарга блукала по різних комісіях, а тим часом Кшешинович загарбав пасовиська ще в трьох урочищах. 1867 року більшівцівська громада призначає делегатів-ходаків до цісарсько-королівської комісії, сподіваючись знайти правду і повернути громаді загарбані паном землі. У заяві, яку вони несли комісії, було сказано: «Як заступники членів громади Більшівців, вимагаємо лише визнання власності 4 кусків пасовиськ (Вівчарка, Пожирниця, Воловниця та Луг), які панський маєток Більшівців у громади в різних часах відібрав і для себе на повну власність прилучив»). Характерно, що в боротьбі з панським свавіллям спільно виступали селяни й міщани Більшівців різних національностей: українці, поляки і євреї. В липні 1867 року засідала повітова комісія в Рогатині, було вирішено передати справу про пасовисько до суду. Але суд селянських вимог не задовольнив, і їм довелось знову скаржитись. 1902 року Галицьке цісарсько-королівське намісництво у Львові надіслало справу до Бережанського суду. Не задовольнили селянських вимог і у 1902, 1906, 1907 роках ні цісарсько-королівське намісництво, ні Бережанський суд. Півстолітня тяжба селян Більшівців з магнатами закінчилась безрезультатно. Загарбаних земель повернути громаді так і не вдалося. Не добившись правди у австро-угорського уряду, селяни вдавалися до інших форм боротьби: вони самовільно рубали поміщицький ліс, випасали худобу на панських пасовиськах, проганяли панських охоронників та економів з загарбаних у селян земель. 

В кінці XIX ст. Більшівці стали типовим ремісничо-торговельним містечком Східної Галичини. Тут були пивоварний і спиртовий заводи, млин, примітивна монастирська цегельня, кустарні майстерні бляхарів, кравців, шевців. Торгівлею займалися місцеві купці, які мали кілька побутово-господарських крамниць для продажу солі, яєць, зерна, м'яса, горілки, пива, дьогтю, шкіри, сукна, бондарських виробів та інших товарів. 

На той час в Більшівцях існувала вже двокласна школа, в якій вчилися діти переважно заможних міщан. 

На початку XX ст., під впливом російської революції 1905—1907 pp., трудящі села знову піднімаються на боротьбу. В 1906 році жителі Більшівців взяли участь у великому селянському страйку, який охопив ряд сіл Галицького повіту. 

У роки першої світової війни Більшівці опинилися в районі бойових дій. Селище зазнало значних руйнувань. Особливо у 1915 році, коли австро-німецькі війська протягом двох тижнів вели наступальні операції і захопили Більшівці. 

Після Великого Жовтня в селі розгорнулася боротьба за мир, за землю, за владу трудящих. 6 квітня 1919 року в Більшівцях відбувся з'їзд селянсько-робітничого союзу, нещодавно утвореного. У своїй постанові з'їзд вважав за необхідне здійснити концентрацію всіх сил демократії цілого світу і підтримувати силу, що бореться за соціальне й національне визволення працюючих мас. Делегати з'їзду висловилися за скасування приватної власності на землю і передачу її селянам. Вони виступили проти українських буржуазних націоналістів, називаючи їх «елементами, які можуть трудовий люд завести тільки в неволю буржуазії...». Але експлуататорським класам вдалося утриматися на той час при владі. 

Влітку 1919 року Більшівці було окуповано військами буржуазно-поміщицької Польщі. 

В кінці серпня 1920 року до села підійшли частини Червоної Армії, які переслідували білополяків. Кілька днів бійці 369-го стрілецького полку і 8-ї дивізії Червоних козаків вели тут жорстокі бої з ворогом. 4 вересня Більшівці були визволені від польських загарбників8. Трудящі гаряче вітали своїх братів-визволителів. Проте радість була короткочасною. У другій половині вересня радянські війська змушені були відступити. 

Після загарбання західноукраїнських земель польською буржуазією класове розшарування населення Більшівців прискорилося. Польські й місцеві українські пани посилили визиск трудящих. Зросла група багатіїв-куркулів, які захопили кращі землі і мали по 60 і більше моргів. А тим часом сотні бідняків залишились без землі. 

Використовуючи дешеву робочу силу наймитів, поміщик і куркулі спеціалізують свої господарства. Поміщик розводив племінних коней, яких збував для армії, заклав рибні ставки і продавав живу рибу жителям Станіслава та Львова. Куркулі свої господарства спеціалізували на вирощуванні пшениці і відгодівлі свиней. В 30-х роках у селищі відкрито невеликі промислові підприємства. Поміщик Кшешинович реконструював млин і збудував для нього невелику електростанцію, відкрив сироварний завод. Ченці використовували найману працю на монастирській цегельні. У 30-х роках у Більшівцях працювало кілька кустарних майстерень: дві гончарні, шість для виготовлення кошиків з очерету й лози, бляхарська, кілька шевських, кравецьких та ін. Чималу роль в економічному житті Більшівців відігравали ярмарки. 

Селяни працювали головним чином у поміщицькому фільварку, володіннях монастиря, у куркулів, торговців. Частина населення займалася ремеслом. Через нужденне життя понад 100 сімей і окремих селян змушені були емігрувати до США, Канади, Аргентіни та інших країн, шукаючи засобів до існування. Частина селянської бідноти йшла до Станіслава, Львова та інших міст, поповнюючи ряди безробітних. 

В умовах польської окупації революційною боротьбою трудящих села керували комуністи-підпільники. Члени КПЗУ М. Ф. Дяків, К. Ф. Дяків, І. Г. Пав-лик, Д. Ф. Терпеливець та інші розповідали селянам правду про молоду радянську державу і її героїчних людей, розповсюджували листівки революційного змісту, закликали населення до організованого опору польській і українській буржуазії. За цю діяльність Д. Ф. Терпеливець у 1932 році був заарештований і просидів у в'язниці 4 роки, але, повернувшись до Більшівців, революційної роботи не припинив. У 1934—35 pp. в селищі оформлюється партійна група КПЗУ, в складі М. Ф. Дякова, І. Г. Павлика, В. Г. Павлика та тих, що входили до Галицької первинної парторганізації КПЗУ. Чималу роль у популяризації комуністичних ідей в Більшівцях відіграла й газета «Сель-Роб». 

На низькому рівні до 1939 року були освіта і культура жителів селища. Хоч початкову двокласну школу реорганізували у п'ятикласну двомовну, але вона, як і раніше, задовольняла потреби лише заможних міщан і селян. Для бідноти вона залишалася недоступною. Тому переважна більшість жителів не знала грамоти. Цю т. зв. народну школу відвідувала лише третина дітей шкільного віку. Всі учителі мали лише середню освіту. За весь дорадянський період з Більшівців вищу освіту здобули лише два чоловіка. 

Не було в селищі і жодного лікувального закладу. Тут працював один приватний лікар, який, крім населення Більшівців, обслуговував і жителів навколишніх сіл. У середньому на одного лікаря припадало понад 10 тис. чоловік населення. Власті насаджували польську мову в усіх установах і школах, пропагували польську буржуазну культуру. Для поляків побудували клуб з бібліотекою. Українському ж населенню на громадських засадах вдалося відкрити лише невелику читальню, яка містилася в старому напівзруйнованому будинку. В ній налічувалось всього близько 200 книг. 

18 вересня 1939 року для мешканців села настав день свободи. Радянських воїнів-визволителів трудящі зустрічали хлібом-сіллю, букетами квітів і теплими обіймами. Через кілька днів після визволення в Більшівцях були створені органи народної влади — тимчасовий революційний комітет на чолі з колишнім членом КПЗУ Д. Ф. Терпеливцем. 

Селище Більшівці. 1969 p. 

В січні 1940 року Більшівці стали райцентром і селищем міського типу. У перебудові життя трудящих селища на соціалістичних засадах керівну роль відіграла партійна організація, яка в своїй діяльності спиралася на широку підтримку жителів. На кінець 1940 року в районі вже нараховувалося близько 50 комуністів. Першим секретарем райкому партії на той час був Є. Г. Овчаренко. У січні 1940 року відбулися вибори до Більшівцівської селищної Ради. Головою її став Д. Ф. Терпеливець. Виконавчий комітет Ради відразу ж націоналізував землі поміщика, місцевого попа та кармелітів і розподілив між селянами. В Більшівцях налічувалося тоді 625 селянських дворів, у розпорядження яких було передано органами Радянської влади 1804 га земельних угідь. 1940 року актив бідняків створив ініціативну групу для організації колгоспу. І вже у березні 1941 року в Більшівцях було організовано артіль ім. Т. Г. Шевченка. Першу весняну сівбу провели в небачені раніше стислі строки. 

Несподіваний напад фашистів на нашу країну порушив усі плани мирного будівництва в Більшівцях. На початку липня 1941 року до селища вдерлися німецько-фашистські загарбники. Страшні, чорні дні настали для трудящих. 

Та не могли фашисти і їх прислужники скорити радянських людей. Антифашисти брати Іван і Володимир Павлики, П. С. Лабенський, Д. Ф. Засідько, М. М. Білан, перші комсомольці О. М. Дацьків, О. Г. Слободян та інші розповсюджували серед населення повідомлення Радянського інформбюро, закликали населення саботувати розпорядження окупантів тощо. Під час Карпатського рейду партизанського з'єднання С. А. Ковпака, яке проходило через Більшівці, жителі села давали партизанам коней, одяг, продукти харчування. І. М. Римар проводив ковпаківців до броду через Дністер у район села Ганнівців. 10 березня 1944 року на території Слобідки-Більшівцівської місцеві антифашисти вбили 2 гестапівців. 13 березня в Більшівцях було вбито слідчого гестапівця, який приїхав для розслідування справи. 

14 березня 1944 року фашисти вчинили масове винищення населення в Більшівцях. На світанку великий загін гестапівців і есесівців з танками й гарматами оточив селище. Гітлерівці палили будинки, вбивали всіх, хто з'являвся на очі,— стариків, жінок, дітей. Багато сімей живцем спалили в їх власних будинках. Велику групу людей, загнаних до костьолу і церкви, гітлерівці жорстоко мордували. Понад 400 чоловік вбили цього жахливого дня фашисти в Більшівцях і Слобідці-Більшівцівській. Увечері з тих, хто лишився живим, фашисти відібрали 105 молодих чоловіків і відправили до станіславської тюрми. Після жахливого катування їх розстрілювали невеликими групами. Всього ж за час окупації гітлерівці і зрад-ники-націоналісти вбили в Більшівцях понад 1940 чоловік. В селищі не було жодної сім'ї, яка б не втратила когось з рідних. Крім цього, фашисти вивезли з Більшівців 123 чоловіка на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти спалили і зруйнували більшість будинків селища, завдали жителям величезних матеріальних збитків. 

Трудящі Більшівців героїчно боролися проти фашистських окупантів і на фронтах. З перших днів Великої Вітчизняної війни і до її переможного закінчення в лавах Червоної Армії бився з ворогом С. О. Засідько; Ленінград захищав В. М. Перегінець. Навесні 1944 року у Більшівцях з'явилися радянські розвідники. З допомогою антифашистів вони збирали й передавали командуванню Червоної Армії відомості про пересування фашистських військ, про оборонні укріплення та інші дані. 

25 липня 1944 року Червона Армія вигнала з Більшівців фашистських загарбників. Відновили роботу райвиконком, райком КП(б) України та райком комсомолу. Почали працювати Більшівцівська селищна Рада, головою якої стала Є. В. Петрик. У 1945 році вона загинула від рук бандерівців. 

Населення Більшівців взялося до ліквідації наслідків окупації та відбудови господарства. 1945 року було створено територіальну парторганізацію, секретарем якої став І. Г. Сердюк. Багато уваги приділяла вона вихованню передовиків виробництва, поширенню їх досвіду. Під її керівництвом виросло чимало ентузіастів, серед яких найбільш відзначилися на той час працівники ферми Ю. М. Шпирко, Ю. В. Бардигула, ланкові-буряківники М. І. Вродин, М. С. Зарічна та ін. За успіхи в роботі їх відзначено урядовими нагородами. 

В жовтні 1948 року було відроджено колгосп ім. Т. Г. Шевченка, який об'єднав 265 селянських господарств, та колгосп «Більшовик» в Слобідці-Більшівцівській. 1957 року обидва господарства об'єдналися в одне — ім. Т. Г. Шевченка. 

Шалений опір соціалістичним перетворенням чинили бандерівці. Вони вбивали активістів, тероризували колгоспників, по-звірячому замордували активних колгоспників В. В. Бродина, М. М. Білана і його сина Миколу, І. Д. Фреїка разом з дружиною і двома малолітніми дітьми, комсомолок О. М. Дацьків, О. І. Рак. В 1946 році від рук бандитів загинули демобілізовані воїни П. Ф. Семанюк, а також В. С. Луців і його дружина Ганна, Д. М. Калин та ін. Проте ворогам не вдалося зупинити поступ нового. В 1951 році при Більшівцівській MTG створюється перша комсомольська тракторна бригада. Трактористи щоденно виконували норми на 130—140 проц. Особливо відзначилася комсомолка-трактористка Г. М. Дмитрів, яка за самовіддану працю не раз нагороджувалася похвальними грамотами. Молодь показувала зразки трудового героїзму на всіх ділянках роботи. 

Міцніло артільне господарство, зростали його люди. Уже з 1953 року колгосп ім. Т. Г. Шевченка став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колишню біднячку М. В. Швайковську було нагороджено трьома медалями виставки й дипломами другого ступеня за вирощування високих врожаїв цукрових буряків. Велика група буряківників удостоїлась орденів і медалей Союзу РСР. 

Завдяки самовідданій праці хліборобів колгосп ім. Т. Г. Шевченка в 1957—-1959 pp. збирав високі врожаї зернових та технічних культур: пшениці по 25 цнт, кукурудзи по 55 цнт, цукрових буряків по 420 цнт. Значно підвищилась і продуктивність тваринництва. Добре працювала на фермі комуністка М. П. Зарічна, яка стала прикладом для тваринників усього району. Вона щорічно надоювала по 3500—4000 кг молока на фуражну корову. 

1960 року колгосп ім. Т. Г. Шевченка ввійшов до складу новоствореного радгоспу при Бовшівцівському цукрозаводі як його відділок. Радгосп спеціалізувався на вирощенні насіння цукрових буряків, молочно-м'ясному тваринництві та відгодівлі свиней. З січня 1969 року він займається відгодівлею молодняка великої рогатої худоби. 

За роки Радянської влади Більшівці перетворились у робітниче селище. Крім радгоспу, тут працює кілька нових промислових підприємств. Ще в 1953 році став до ладу Більшівцівський харчокомбінат, який має цехи безалкогольних напоїв та ковбасний. З 1966 року почав діяти хлібозавод. 

У будівництві промислових підприємств значну роль відіграє Більшівцівський «Міжколгоспбуд», який забезпечує будівельним матеріалом не лише Більшівці, а й навколишні села. Тут є 7 цехів, з яких найбільш потужний—цегельний. Більш досконалими стали виробничі процеси столярного й пилорамного цехів. При «Міжколгоспбуді» створено спеціальну бригаду, яка за домовленістю з колгоспами, установами та підприємствами звела чимало житлових будинків, шкіл, тваринницьких приміщень та інших об'єктів. 1959 року в селищі створено комбінат комунальних підприємств. Реконструйовано державний млин. 

На території селища розміщено великий рибгосп «Більшівці». Площа чистого дзеркала води рибгоспу близько 600 га. Щорічно трудящі області, міст Москви й Ленінграда одержують понад 430 тонн живої риби. Рибгосп здійснив і далі здійснює велике будівництво. Споруджено контору, 2 склади для кормів риби, гараж на 6 автомашин та ін. У розпорядженні рибгоспу 6 вантажних автомашин, 4 трактори, екскаватор та багато іншої техніки. Крім риби, рибгосп вирощує і водоплавну птицю. 

Є в Більшівцях і відділення «Сільгосптехніки». Воно має 23 трактори, 44 автомашини, 3 екскаватори, добре обладнані механізовані і частково автоматизовані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки. Одним з кращих виробничників відділення «Сільгосптехніки» є П. С. Белей, який працює тут з 1944 року і виріс від простого робітника до інженера-контролера. 

Провідне місце в роботі на підприємствах, у громадському й культурному житті селища посідають комуністи. В 7 партійних організаціях на обліку близько 115 комуністів. Переважна більшість з них працює на виробництві, показуючи зразки бездоганного ставлення до своїх обов'язків. 

Добре працюють на виробництві й комсомольці. Дев'ять комсомольських організацій об'єднують близько 250 юнаків і дівчат селища. Значне місце у виробЕїи-чому, громадському й культурному житті Більшівців відіграють профспілки, які нараховують у своїх лавах понад 600 чоловік. 

Отже, партійні і громадські організації об'єднують майже все самодіяльне населення селища, спрямовують життя й діяльність всіх мешканців Більшівців. 

Лікарня в Більшівцях. 1969 р. 

В радянський час у Більшівцях невпізнанно зросли культура, освіта та охорона здоров'я. 1939 року тут було до 80 проц. неписьменних серед дорослого населення, а в 1953 році неписьменність повністю ліквідовано. Багато громадян здобули середню й вищу освіту. Лише в післявоєнні роки 38 уродженців Більшівців закінчили вузи. Серед них 25 учителів, 4 лікарі, 2 агрономи, 2 геологи та інші спеціалісти. Більшів-цівську середню школу закінчили понад 1400 чоловік. 

Багато спеціалістів за Радянської влади вийшли з найбідніших у минулому сімей. Так, дві дочки колишнього бідняка В. П. Поцілуйка здобули професію у вузах. Вихідці з сімей колишніх безземельних селян В. М. Сегінович та М. С. Гайовий закінчили Львівський політехнічний інститут, а дочка колишнього бідняка Дмитра Терпеливця має вищу педагогічну освіту. Якщо до 1939 року в селищі було лише 2 чоловіка з вищою освітою, то в 1969 році їх налічувалося 

В магазині «1000 дрібниць». Селище Більшівці. 1969 р. 

До 1939 року на території Більшівців не було жодного лікувального закладу. У 1969 році в Більшівцях працювали лікарня на 75 ліжок, тубдиспансер, пологовий будинок, 2 поліклініки. В медичних закладах налічується понад 50 спеціалістів. Завдяки кваліфікованому медичному обслуговуванню в селищі за останні роки майже повністю припинилася дитяча смертність. 

Чимало уваги приділяють дошкільному вихованню. В 1960 році зведено двоповерховий будинок для дитячих ясел і дитячого садка. 

Захоплюється молодь фізкультурою й спортом. У селищі є стадіон, а при середній школі — добре обладнаний спортивний майданчик. Пишаються жителі Більшівців чудовим будинком культури із залом для глядачів на 500 місць та багатьма кімнатами для гурткової роботи. В 5 гуртках художньої самодіяльності бере участь близько 150 робітників та службовців радгоспу, учителів та медпрацівників. Створено гурток крою та шиття, в якому навчається близько 40 чоловік. Тут працює народний університет культури. Агіткультбригада будинку культури систематично виїжджає до навколишніх сіл з концертами й лекціями. 

Мешканці селища постійно відвідують бібліотеки, яких тут 4, з фондом близько 60 тис. книг. Про культурний рівень громадян свідчить і такий факт: на кожного жителя припадає по 1—2 примірники центральних, республіканських і обласних газет та журналів. Багато громадян мають свої власні бібліотеки. 1963 року в Більшівцях споруджено чудову книгарню, яка щороку продає на 14 тис. крб. книг. 

В піднесенні ідейного рівня трудящих значне місце посідає кабінет політичної освіти, створений на громадських засадах. Тут систематично відбуваються лекції та бесіди, методичні наради агітаторів, лекторів і пропагандистів. 

В селищі працює кінотеатр, який щороку відвідує понад 70 тис. глядачів. Важливу роль у громадському, господарському й культурному житті селища відіграє селищна Рада. До її складу входять 28 депутатів. Активну участь в роботі Ради беруть депутати-жінки. їх у складі Ради — 11. Майже половина депутатів — молодь до 30 років. До сторіччя з дня народження В. І. Леніна виконком селищної Ради розробив заходи щодо дальшого упорядкування Більшівців. На центральних вулицях уже прокладено тротуари, всі вулиці освітлені ліхтарями денного світла, заасфальтовано дороги. Багато уваги приділяється роботі торговельної мережі, санітарному стану селища, медичному обслуговуванню населення, громадському харчуванню, роботі культурних, навчальних і дошкільних закладів. За ініціативою жіночої Ради проведено збір коштів та продуктових посилок дітям В'єтнаму, відраховано одноденний заробіток до фонду Всесвітнього конгресу жінок; відбуваються вечори-зустрічі, вогники, на яких виступають учасники Великої Вітчизняної війни, передовики підприємств, депутати селищної Ради. 

За роки Радянської влади значно розширилася торговельна мережа. В селищі працює 18 добре обладнаних торговельних точок. Про підвищення матеріального добробуту й піднесення культурного рівня трудящих Більшівців переконливо свідчить продаж торговими організаціями населенню товарів культурно-побутового призначення: холодильників, пральних машин, телевізорів, радіол, мотоциклів, піаніно. Лише у 1968 році населенню продано меблів та швейних виробів майже на 500 тис. крб. А всього системою Більшівцівського ССТ за 1968 рік реалізовано товарів на 2 млн. 738 тис. карбованців. Протягом 1967—1968 pp. жителі Більшівців придбали 10 піаніно, 166 телевізорів, 174 радіоли тощо. У власному користуванні громадян є 7 легкових автомобілів, понад 300 мотоциклів та мотопедів. 

Високого культурного й життєвого рівня жителі селища Більшівців досягли завдяки сумлінній праці та піклуванню Комуністичної партії і Радянської влади про благо народу. Світле майбутнє більшівчан осяяне промінням комуністичного завтра.